Діаспора

А, МОЖЕ, ЦЕ БУЛО ДАРЕМНО?

ДІЄГО КЛИМОВИЧ ЯК ВТІЛЕННЯ НЕРЕАЛІЗОВАНИХ МРІЙ

Коли дивлюся матчі бундесліги за участю «Вольфсбурга», а тепер – дортмундської «Борусії», незмінно ловлю себе на прикрому відчутті. Адже на полі б’ється за кожен м’яч, можливо, найсильніший із сучасних українських центрфорвардів, який міг би так само мужньо захищати наші синьо-жовті кольори... Але ж ми розійшлися в поглядах...

ТОНКА РІЗНИЦЯ МІЖ ГАУЧО Й КОЗАКОМ

Історія розпочалася восени 2001 року, в дуже тяжкий для збірної України час, коли ми боролися з поляками за вихід на чемпіонат світу. 7 вересня на авторитетному веб-сайті onefootball.com опублікували сенсаційну новину про бажання четвірки гравців вищого аргентинського дивізіону виступати за національну збірну України. Вони нібито оголосили про це на футбольному ток-шоу аргентинського телебачення, у інтерв’ю неодноразово «набивалися» на зустріч з Лобановським та Суркісом. Сенсація вибухнула на увесь світ, і на кілька місяців новина лишалася головною далеко не лише в одній Україні. Четвірка насправді була непоганою, і на аргентинському просторі дуже відомою. Патрисіо Кампс, мама якого мала прізвище Назарик, виступав у складі аргентинських «Банфільда» (де тоді починав Хав’єр Дзанетті), «Кільмеса», грецького ПАОКа, мексиканського УАГа, парагвайської «Олімпії». Найкращі роки плеймейкер провів у складі «Велес Сарсфільд», які під проводом грізного Чілаверта кілька разів вигравали Апертуру та Клаузуру, здобували Копа Лібертадорес та Інтерамерикана, Суперкопа Судамерикана. Інший хавбек, Хуліан Андрес Кметь, виступав у рідному «Ланусі», де перетинався із Климовичем, останнім часом – у складі «Феррокарилоесте». Хосе Чатрук залишається одним із найпомітніших гравців «Расинга» останнього десятиліття. Четвертим був наш сьогоднішній герой, Дієго Фернандо Климович, на той час – гравець «Лануса», який мріяв повернутися до Європи, а його клуб прагнув здобути задекларовані 6 мільйонів відступних. Звісно, для цієї четвірки збірна Аргентини лишалася нездійсненною мрією (один лише Кампс пару разів одягав біло-блакитну майку в 1996 р. – прим.авт.), а от пограти (читай: порекламуватися) на мундіалі за збірну історичної батьківщини їм, давно прозваним удома «українцями», дуже хотілося б.

На жаль, розмови про натуралізацію тоді лишилися розмовами. Футбольні функціонери, певно, чекали команди від футбольних стратегів, ті ж відмовчувалися або відмахувалися класичними фразами про «вивчення ситуації та прийняття на основі обговорень відповідних рішень». Тим часом сусіди-поляки, окрилені успіхом з «полонізацією» Олісадебе, зі свого боку спокушали Климо, дідусь якого народився на території Жечи Посполитої. Балачки змінювалися балачками, а ми й донині не маємо ні плеймейкера, такого, як Кампс, ні забивного центрфорварда, подібного Климовичу.

ПОРТРЕТ ГРЕНАДЕРА ЗАМОЛОДУ

Дієго Фернандо Климович – хлопець зі столичної провінції. Він народився в Кільмесі, кар’єру ж розпочинав у Кордобі, де з юного віку займався в школі місцевого клубу. У складі «Інституто» Климович заявив про себе з найкращої сторони, тому, незважаючи на статус неелітного клубу, який зірок з неба не хапав, форвард відразу перемістився у іспанську Ла Лігу. Сезон у «Райо», попри виліт із Примери, здавався для Дієго оптимістичним заспівом. 11 голів 22-річного велетня, серед яких – і м’ячі грандам, стали достатньою рекомендацією для «Вальядоліда», щоб запросити «гаучо» до себе.

Однак на новому місці Гренадер не зміг про себе заявити, показавши, що окрім потужності та міці, його прізвисько таїть у собі ще й повільність та неповороткість. За два сезони у «Вальядоліді» Климо забив лише чотири м’ячі, після чого «підмочив» колишню репутацію і змушений був повернутися на батьківщину.

ВІН СТОЯВ НА РОЗДОРІЖЖІ...

Якщо чесно, у Європі приживалися не настільки вже багато аргентинців. Через океан їх виїздило стільки ж, скільки й бразильців, однак чимало визнаних майстрів поверталися додому ні з чим. Достатньо згадати хоча б «Ослика» Ортегу чи Романа Рикельме... Заслання додому для них стає певним курортом, звідки вони повертаються до Європи, сповнені сил і бажання доводити свій клас.

У такому стані Климовича й застала українська епопея. На той час він саме розігрався у «Ланусі», тому його повернення до Європи залишалося справою найближчих місяців. Виступи у збірній України, на той час – знаній як завсідниці плей-офів, були і козирем для майбутнього кращого контракту, і гарантією європейського паспорта (тоді Шевченко щойно виграв суд щодо прирівняння українського паспорта до європейського при працевлаштуванні. – прим.авт.).

Нападник цілком міг стати й «оріунді» – ним тоді серйозно цікавилася «Перуджа». Але сам Климо віддавав перевагу не італійському паспорту без перспектив у збірній, а українському із шансом на мундіаль. Українці традиційно м’ялися, розгублено вдивляючись у лякаючу перспективу, у поляків з форвардом щось «не зрослося», і тому Климович так і залишився гравцем без збірної, на радість клубним тренерам зосередившись на виступах за свої команди.

З ВОВКАМИ ЖИТИ – ПО-ВОВЧИ ВИТИ

...Для середняка бундесліги «Вольфсбурга» він став справжнім подарунком. У нападі команди «головного вовка» Вольфганга Вольфа грало відразу четверо збірників – болгарин Мартин Петров, «оззі» Джош Кеннеді, хорват Томіслав Марич та поляк Анджей Юсков’як. Але лише ветеран Юсков’як забивав більш-менш регулярно, маючи класну підтримку з боку досвідчених хавів Аконнора, Мунтяну, Каргана, Кюбауера. Саме тому «дітище» «Фольксвагена» не пожаліло за маловідомого форварда 6 млн. дойчмарок, швиденько оформивши його перехід у грудні 2001-го.

І понеслося – Климович утворив супер-зв’язку з Робсоном Понте, і вже упродовж дебютного півріччя поклав суперникам десяток голів. Окрилені успіхом з Климовичем, «вовки» зробили акцент на аргентинців. Вони перепробували Пабло Кватроккі, Хуана Карлоса Менсегеса, Оскара Аумаду, взяли класного збірника Факундо Кирогу, а найбільше грошей вклали у перехід одного з найяскравіших послідовників Марадони – Андреса Д’Алессандро.

Проте специфіка «Вольфсбурга», клубу автомагната без футбольних титулів, – обережні кроки вперед з кількома кроками назад. Тому навіть 62 голи Климовича у 160 матчах всіх змагань за «вовків» не гарантували клубу підйом чи успіх в Європі. Після шести сезонів у одній команді Гренадер ввійшов у стан стагнації, знайомий нам і як застій...

І КОЖЕН МАТЧ – ЯК ОСТАННІЙ БІЙ...

«Коли футболісту за тридцять, він потребує зміни обстановки, щоб не втрачати мотивації», – так великий Зізу казав пізніше про свій резонансний перехід з «Юве» до «Реала». Схоже, він знав, що говорив: гравець, який здобув собі репутацію на одному місці й не має більше чого там доводити, так чи інакше регресуватиме. Навпаки, турботи про здобуття визнання в основі на новому місці додають сенсу в пізні роки футбольної кар’єри. Таким новим сенсом для Климовича стала дортмундська «Боруссія», яка не пошкодувала мільйона євро і запропонувала Гренадеру дворічний контракт.

Цьогорічна «Боруссія» – весела та своєрідна команда, і Климович є її органічною частиною. За півроку в бундеслізі він провів 16 матчів, чергуючи виходи зі старту та на заміни, і забив три м’ячі. Один із них, у ворота «Вердера» (для якого Климо став «злим генієм» – і в чемпіонаті, і нещодавно в кубку), довів, що ‘El Grenadero’ не просто неповороткий футбольний велетень, а справжній естет Великої Гри. Петрич підібрав м’яча на своїй половині поля, кинув у прорив Блащиковськего, а той викотив передачу на хід Климовичу. Гренадер, йдучи на межі офсайду, вирвався один на один і прекрасним обвідним ударом з лівої «поклав» м’яча у дальню, праву від воротаря, дев’ятку.

Цей гол посів третє місце у десятці найкращих за німецьких півроку згідно з версією каналу «TPS Foot», і для Дієго Фернандо Климовича це певний аванс – він забив у Німеччині не один десяток м’ячів, а цього тижня додав до них черговий шедевр – переможний гол тому ж «Вердеру» у кубковому поєдинку. І хай плачуть ті, хто не може вимучити жодного гола у матчах проти «грандів» на кшталт Вірменії чи Північної Ірландії, ті, кого у плей-оф розгромили німці, грозою яких залишається український ‘El Grenadero’!

У БОХУМ!

По завершенню минулого року Дієго розпрощався з Дортмундом. Його новий клуб «Бохум» – непростий горішок. Знову перед «Гренадером» випробування? Так! Ветеран ще хоче сказати своє слово в бундеслізі…

Артур ВАЛЕРКО.

	Особова справа
Дієго Фернандо ‘Гренадер’ Климович ~ Diego Fernando ‘El Grenadero’ Klimowicz
Дата і місце народження
			6 липня 1974 р., Кільмес, провін-ція Буенос-Айрес (Аргентина)
Ігрове амплуа
			Центрфорвард
Ігровий номер
			19
Зріст/вага
			191 см/91 кг
Громадянство
			Іспанське/польське
Клубні виступи
Команда					Роки		Матчі(голи)
«Інституто» Кордоба Аргентина					1993–1996		57 (12)
«Райо Вальєкано» Іспанія					1996–1997		34 (11)
«Реал Вальядолід» Іспанія					1997–1999		41 (4)
«Атлетико» Ланус Аргентина					1999–2001		51 (23)
«Вольфсбург» Німеччина					2001-2007		149 (57)
«Боруссія» Дортмунд Німеччина					2007-2008		28 (6)
«Бохум» Німеччина					з 2009
Кар’єра в еліті: рік за роком
Сезон		Клуб				Матчі		Голи
1996-97		«Райо Вальєкано» Іспанія				34		11
1997-98		«Реал Вальядолід» Іспанія				20		3
1998-99		«Реал Вальядолід» Іспанія				21		1
1999-00		«Атлетико» Ланус Аргентина				31		17
2000-01		«Атлетико» Ланус Аргентина				31		17
2001		«Атлетико» Ланус Аргентина				14		8
2001-02		«Вольфсбург» Німеччина				17		10
2002-03		«Вольфсбург» Німеччина				25		7
2003-04		«Вольфсбург» Німеччина				33		15
2004-05		«Вольфсбург» Німеччина				27		7
2005-06		«Вольфсбург» Німеччина				26		12
2006-07		«Вольфсбург» Німеччина				21		7
2007-08		«Боруссія» Дортмунд Нім.				29		6
2008-09		«Боруссія» Дортмунд Нім.				14		1
		«Бохум» Німеччина				4		2